– 2 – Моніка Лавова

Коли Моніка народилася в околицях Братислави, її перші кроки вже були наперед визначені страхітливою Службою Державної Безпеки, всюдисущою СтБ[1].

Мати Моніки, Ата Лавова ― Ата Світакова в часи своєї дівочості ― була щонайменше найгарнішою дівчиною у Ровінці, яку вважали ворітьми до Братислави, а зовсім недавно вона стала кордоном з Угорщиною. 

Можна сказати, вона була чимось набагато більшим, аніж просто гарною. Повсюди, де вона проходила, вона залишала глибокий слід у серцях чоловіків, які мали необережність подивитися в неї.

Ата обожнювала комуністичний ідеал і все те, що він означав у її житті. У десять років вона була лідером своєї піонерської організації Соціалістичної Спілки Молоді[2] або PO SSM, як їх шанобливо називали. 

Але Ата також учинила кілька помилок.

Хоч вона брала участь у безлічі спортивних змагань і палких дебатів про стан своєї організації, її серце виявилося сильнішим, аніж катехиза, якої дотримувалися всі.

Вона закохалася в дуже гарного хлопця, з яким познайомилася в спортивному таборі, що його комуністична партія влаштувала в Криму, на березі Чорного моря, відомому під назвою Артек[3].

Від того дня Ата втратила своє серце, бо воно подалося за хлопцем, забравши із собою всю чистоту її шістнадцятьох років, які щойно їй виповнилися.

Повернувшись до Чехословаччини, вона зрозуміла, що віднині більше ніколи не закохається, і присвятила своє життя комуністичному ідеалу, що, як вона знала, ніколи її не зрадить; незабаром вона зустріла хлопця, що не був ані гарним, ані негарним, але був їй вірним й амбітним.

Йозеф Лавова, батько Моніки, навчався на останніх курсах медичного факультету. На початку сімдесятих років для всіх студентів столичного університету запровадили ще й курс ортопедії. 

Новостворена родина знала, що останні три роки навчання особливо складні, й тому Ата з маленькою Монікою переїхала до Братислави, а Йозеф оселився в гуртожитку Празького університету, роблячи переїзди між двома містами принаймні двічі на місяць.

На диво, Йозеф, по закінченні університету залишився в Празі, де став працювати в центральній лікарні, хоч кожної пʼятниці приїздив до Братислави, щоб провести вікенд із родиною.

Кожного серпня вони здійснювали паломництво до одного з найпрестижніших санаторіїв, які країна утримувала для найкращих і найвідданіших державі громадян Соціалістичної Республіки Чехословаччини. 

Моніка відчувала вдячність до зусиль тата, що по суті не бачив, як вона росте, проте вона розуміла, що життя було таким, яким воно було, й тому навряд чи він міг поводитися інакше. 

Завдяки генетичній спорідненості з матірʼю чи завдяки тому, що запозичила її наполегливість, Моніка також домагалася блискучих успіхів майже в усьому, в чому брала участь: у школі, в спорті, в мистецтві, у стосунках із подругами, а згодом і в стосунках із коханцями. 

Ідеалістка, що радісно готувалася вступити до комсомолу[4], мусила, проте, змінити свої плани, коли вже спакувала валізи, щоб їхати навчатися до Москви. 

Її батько Йозеф мусив повернутися додому, бо потребував догляду після автомобільної аварії, що мало не забрала йому життя. 

Мати й дочка докладали всіх зусиль, щоб йому допомогти, й тому Моніці довелося відкласти вступ до університету.

Дні минали у двох чергуваннях, під час яких мати й дочка не відходили від ліжка Йозефа.

Після того як стан батька трохи поліпшився, вони зрозуміли, що втрати його здоровʼя не обмежилися шістьма зламаними ребрами та чотирма вибитими зубами лівої щелепи, що він був скалічений не лише фізично, а й духовно.

Моніка виросла в типово совіцькій атмосфері, яка існувала в кожній квартирі, кожному домі та в палаці культури[5], де її мати Ата присвячувала свої зусилля створенню умов, за яких могла б існувати й розвиватися Нова людина. 

Протягом майже двадцятьох років вона керувала компанією в зоні, близькій до Нового Мосту, де високо вгорі досі існує знаменита Бистріца[6].

Проте все змінилося в кінці 1989 року, коли звістка про загибель Мартіна Сміда[7], який зрештою не помер, покінчила з мріями багатьох і започаткувала надії багатьох інших, що доти здавалися нездійсненними. 

Щодо Моніки, то життя в ту пору тішило її не менше аніж, скажімо, Жанну Агузарову[8].

[1] СтБ ― У колишній Чехословаччині служба Державної Безпеки (чеською мовою: Státní Bezpeĉnosť, словацькою: Štátna Bezpeĉnosť) або StB/ŠtB , була таємною політичною силою, працівники якої носили цивільний одяг, від 1945 року до того, як її було розпущено в 1990 році. Працюючи як агенція розвідки та контррозвідки, вона мала завдання придушувати будь-яку діяльність, яку можна було вважати антикомуністичною. 
[2] Чехословацькі юні піонери ― Чехословацький піонерський рух мало чим відрізнявся від подібних організацій, створених у східноєвропейських країнах. Як і в інших країнах піонерські однострої були дуже простими з неодмінним червоним галстуком.

Після совіцької окупації, що відбулася в 1968 році в чеському уряді та в комуністичній партії відбулися великі зміни, однією з яких був той факт, що всі дитячі організації примусили обʼєднатися в одну нову організацію PO SSM. Ті, котрі відмовлялися вступати до нової організації, що не рекомендувалося, мусили саморозпуститися. 

Популярність піонерів у Чехословаччині оцінити важко. Один чеський оглядач заявив, що «неможливо сказати, були вони популярними чи не були». Від 1970 року в колишній Чехословаччині альтернативи не було. Усі діти були піонерами. Дуже мало дітей залишалися поза лавами організації, участь у ній була фактично примусовою.
[3] Артек є міжнародним дитячим центром (колишній табір юних піонерів) на березі Чорного моря в місті Гурзуф, розташованим на Кримському півострові в місті Гурзуф, поблизу від Аю-Дага. Його вперше відкрили 16 червня 1925 року. Центр є частиною Державного Управління Справами.  
Спочатку табір приймав лише 80 дітей, але він швидко зростав. У 1969 році він мав площу в 3,2 кілометри квадратні. Табір мав 150 будівель, включаючи три медичні заклади, школу, кіностудію Артекфільм, три плавальні басейни, стадіон на сім тисяч глядачів і майданчики для кількох інших спортивних розваг. 

Артек вважався привілейованим місцем відпочинку для совіцьких дітей протягом свого існування, а також для дітей з інших комуністичних країн. У роки свого розквіту щороку 27 000 дітей за рік відпочивали в Артеку. Між 1925 і 1969 роками табір прийняв 300 000 дітей, включаючи понад 13 000 із 70 зарубіжних країн.
[4] Комуністичний Союз Молоді ― зазвичай відомий як комсомол (російське слово комсомол було утворене як абревіатура від російського Коммунистического Союза Молодежи) був молодіжним підрозділом Комуністичної партії Совіцького Союзу.

Куріння, пиття, танці, релігія, всяка інша діяльність, що її більшовики розглядали як загрозливу осуджувалася як «хуліганство». Комсомол намагався надати молоді альтернативні види розваг, які сприяли б поліпшенню суспільства, таких як волонтерська діяльність, спорт і політичні та драматургічні клуби.
[5] Палацами культури називали найбільші клуби в колишньому Совіцькому Союзі та в інших країнах східного блоку. Це були заклади, призначені для розваг та хобі: спорту, колекціонування, мистецтва тощо.
[6] Бистріца ― спеціальний заклад розваг у вигляді структури, схожої на летюче блюдце, де розташований ресторан під назвою УФО (з 2005 року; раніше він називався Бистріца) на вершині пілона заввишки 84,6 метра. До ресторану можна дістатися ліфтом, що підіймається з лівої опори.
[7] Мартін Смід був вигаданим чехословацьким студентом університету, якого нібито будо вбито під час поліційного нападу на студентську демонстрацію в Празі 17 листопада, що започаткувала Чехословацьку оксамитову Революцію. 
Звістку про смерть Сміда поширила Драгоміра Дражська, яка працювала портьє в студентському гуртожитку, розташованому в районі міста, що називається Троя. Дисидент Петр Уль повірив цій звістці й повідомив її в радіо «Вільна Європа», яка передала її в ефір. Звістка про загибель студента шокувала багатьох, і схоже, ця чутка сприяла поваленню комуністичного режиму в Чехословаччині.
[8] У середині вісімдесятих років російська співачка Жанна Агузарова додала перцю до безбарвного краху совіцької системи своїм могутнім голосом і незламною особистістю. Будучи спочатку вокалісткою групи «Браво», а потім співачкою соло, вона своїм непоштивим стилем та ексцентричністю перетворила себе на символ індивідуальності та інакодумства. Агузарова кинула виклик режимові гноблення, але її голос, наповнений тугою й романтизмом, зачарував мільйони любителів музики. Але Агузарова залишилася таємницею, якось без попередження виїхавши до Лос-Анджелеса, а потім заявивши, ніби вона спілкується з марсіанами. Аматори любили її за дивакуватість і користалися з кожної нагоди, щоб перетворити її темну та неймовірну біографію в легенду.

Deixe uma Resposta

Preencha os seus detalhes abaixo ou clique num ícone para iniciar sessão:

Logótipo da WordPress.com

Está a comentar usando a sua conta WordPress.com Terminar Sessão / Alterar )

Imagem do Twitter

Está a comentar usando a sua conta Twitter Terminar Sessão / Alterar )

Facebook photo

Está a comentar usando a sua conta Facebook Terminar Sessão / Alterar )

Google+ photo

Está a comentar usando a sua conta Google+ Terminar Sessão / Alterar )

Connecting to %s