Arquivo da categoria: – 0 – Стіна Любові

– 0 – Стіна Любові

Він був виснажений і втратив лік кілометрам, які подолав у той день.

Він уже не мав афіш, щоб наклеювати або приколювати їх, проминув усі ті місця, які, на його думку, могли допомогти йому передати своє послання.

Після стількох годин телефон жодного разу не задзвонив.

У чорних хмарах, що висіли над його головою, утворилася лише маленька розколина, шматочок неба, який поєднував його з нескінченністю всесвіту, двері в часі, які вселяли йому віру в те, що все ще було можливим.

Він сів на одну з лав на майдані Абатис і став дивитися вгору.

«Я божевільний, хіба ні?»

Молоді люди ― деякі старші від нього, деякі того самого віку, а деякі, мабуть, і набагато старші ― проминали його, байдужі до тягаря, що навалився на його думки.

― Але ж і Ти божевільний!

Він гучно зареготав, намагаючись застосувати всю енергію, якої в нього більше не було.

Трохи попереду кілька цікавих зривали фотографії з великої стіни, оздобленої кахлями, на яких білою фарбою були написані слова, розділені червоними крапками.

― Я не хочу Тебе образити. Але що Тобі стукнуло в голову, коли Ти надумав створити нас? Ти, либонь, сподівався, що ми будемо кращими, ніж ми є тепер?

Втома нескінченного дня тепер навалилася йому на ноги й на ступні, які так довго балансували на каменях, як балансує акробат на підвішених до стелі линвах.

Нічне повітря, яке наповнювало йому легені, підтверджувало за кожним подихом, що він існує.

Десь удалині, хоч співи уже й притихли, в його вухах усе ще відлунювала гра якогось вуличного музики, а може, то була інша музика, яка незмовкно звучала йому в голові.

“Je viens du ciel et les étoiles entre elles

Ne parlent que de toi

D’un musicien qui fait jouer ses mains

Sur un morceau de bois

De leur amour plus beau que le ciel autour

Dans la pénombre de ta rue

Petite Marie, m’entends-tu ?

Je n’attends plus que toi pour partir.”

 

“Я прийшов із неба й зірки

Говорять лише про тебе,

Про музиканта, чиї руки грають

На шматку дерева.

Про кохання, прекрасніше, ніж голубінь небес

У сутіні твоєї вулиці

Маленька Марі, ти мене чуєш?

Я чекаю лиш тебе, щоб податися геть.”

Це були не Престеж, а Френсис Кабрель[1], з його класичною присвятою своїй дружині.

А як його «Маленька Марі»? Він згадав про неї, тому що залишився живий. А позаяк він залишився живий, то мусив жити.

[1] Френсис Кабрель (народився 23 листопада 1953 року в Астафорі, Франція) ― французький співак, автор пісень і гітарист. Він опублікував кілька альбомів, переважно дотичних до фольк-музики з окремим вкрапленнями блюзів і кантрі. Кілька з його пісень, таких як «Чорнило твоїх очей» і «Маленька Марі» стали постійними фаворитами французької музики. 

Він народився у скромній родині, його батько був простим робітником, а мати працювала касиркою. Він має сестру Мартіну й брата Філіпа.

Підлітком він почув пісню Боба Ділана «Як Роллінг Стоун» що надихнула його взяти гітару й почати складати власні пісні. У свої шістнадцять років, захоплений музикою, він почав співати пісні Нейла Янга, Леонарда Коена та Ділана. Він вивчив англійську мову, перекладаючи тексти цих пісень. Згодом він скаже, що його гітара зробила його цікавішим для інших. 

Виключений із середньої школи в Ажані за порушення дисципліни, він пішов працювати до взуттєвої крамниці, водночас беручи участь у концертах рок-музики разом із гуртом «Рей Френк і Джазмен», який згодом став відомий під назвою «Галли», позаяк кожен із його учасників мав вуса. У той час Габріель був схожий на хіпі, з довгим волоссям і вусами.